Етнографія і музеєзнавство як самостійні історичні дисципліни розвиваються близько 150 років і за цей час накопичили величезний обсяг матеріалів, що виступають інформаційними джерелами для вивчення давньої слов’янської орнаментальної традиції. Найважливішими з них, безперечно, є зразки орнаментів, відтворених на предметах матеріальної культури – одязі, побутових речах, будівлях тощо. Кілька поколінь фахівців самовіддано збирали, зберігали і вивчали безцінні для нас свідчення високого культурного рівня і вражаючих знань наших Пращурів. Бентежить лише той факт, що у цьому подвижництві не виникло б потреби, якби існувала спадкоємність традиції, а грандіозні знання, віковий досвід народу не перетворилися на навмисно зашорене міфічне минуле.

  Алатир – найпоширеніший символ у слов´янській орнаментальній графіці, зустрічається на виробах декоративно-прикладного призначення багатьох народів північної півкулі, які в тій чи іншій мірі успадкували давні ведичні знання. Значення символу розкриває його назва за умов вивчення і сприйняття слов´янської мови у всій різноманітності існуючих нині говорів і діалектів як системи кодованих багатьма засобами відомостей про устрій Всесвіту, фізичні та енергетичні процеси, що в ньому відбуваються. У багатьох давніх мовах світу літера і звук „А” мають сакральне значення як образ і звукова вібрація Бога, але тільки слов´янська мова відкриває глибинну суть цієї літери через її назву „Азъ” – Вище Божественне втілення на Землі („Земля” – назва літери „З”). Тобто Азъ – це початок, виток, автор, першотворець, і ми досі використовуємо вислів „почати з азів” – базового, визначального рівня. Літера „Л” називається „люди”, всі слова, де вона зустрічається, мають відношення до людської форми існування.

   В основу більшості давніх народних орнаментів покладений ромб як центральна фігура композиції, послідовна комбінація з кількох ромбів або ромбічна сітка. Ця гармонійна геометрична фігура в орнаментальній графіці та вишивці передає три основні образи, пов’язані з побудовою Всесвіту:

  Рослинні візерунки завжди прикрашали народне вбрання. Між тим, їхні гармонійні природні форми, відтворені у художній образності і з довершеною майстерністю, не були суто декоративним оздобленням – це функціональні обережні, захисні інструменти, і саме в такій якості їх сприймали і використовували.